DRUDKH LYRICS

1. Прокляті сини I (Cursed Sons I)

[Василь Стус "За літописом Самовидця", 1971-1977, уривок]

Украдене сонце зизить схарапудженим оком,
мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа.
За хмарою хмари. За димом пожарищ — високо
зоріє на пустку усмерть сполотніле божа.
Стенаються в герці скажені сини України,
той з ордами ходить, а той накликає Москву.
Заллялися кров'ю всі очі пророчі. З руїни
вже мати не встане — розкинула руки в рову.
Найшли, налетіли, зом'яли, спалили,
побрали з собою весь тонкоголосий ясир.
Бодай ви пропали, синочки, бодай ви пропали,
бо так не карав нас і лях-бусурмен-бузувір.
І Тясмину тісно од трупу козацького й крові,
і Буг почорнілий загачено тілом людським,
бодай ви пропали, синочки, були б ви здорові,
у пеклі запеклім, у райському раї страшнім.

[English translation:]

The stolen sun is peeping with a scared eye
Like a crazy horse that feels a knife next to a heart.
Clouds follow clouds. Beyond the smoke of fire, up there
A deadly pallid god is looking at the barrenness.

Insane sons of Ukraine are fighting with vigour,
This one goes with hordes, that one calls on Moscow.
All prophets’ eyes are filled with blood. From ruins
Mother will not rise again – she stretched her arms out in a trench.

They came, poached, mashed, burnt,
Took all thin-voiced ransom with them.
Curse you, sons, curse you,
For not even a Pole, or nomad punished us so much.

And the Tiasmyn overflows with Cossack dead bodies and blood,
And the Boug has turned black dammed with human flesh,
Curse you, sons, may you be healthy,
In fiery hell, in horrendous paradise.

2. Прокляті сини II (Cursed Sons II)

[Василь Стус "За літописом Самовидця", 1971-1977, уривок)]

Паси з вас наріжуть, натягнуть на гузна вам палі
і крові наточать — упийтесь кривавим вином.
А де ж Україна? Все далі, все далі, все далі.
Наш дуб предковічний убрався сухим порохном.
Украдене сонце зизить схарапудженим оком,
мов кінь навіжений, що чує під серцем метал.
Куріє руїна, кривавим збігає потоком,
а сонце татарське стожальне разить наповал.

[English translation:]

They will make belts of you, impale your rumps
And pour blood – gorge on the bloody wine.
Where is Ukraine? It’s further and further.
Our ancient oak is dressed in dry powder.

The stolen sun is peeping with a scared eye
Like a crazy horse that feels metal next to the heart.
The ruin smoulders, runs down in a torrent,
And the Tatar sun with 100 stings hits one dead.

3. Епосі нескорених поетів (To The Epoch Of Unbowed Poets)

[Святослав Гординський "Доля", 1937]

Надійде день такий: гранітна постать Долі
На шляху виросте нескінченім твоїм,
Торкне твоє чоло і присудом твердим
Затримає тебе в своїм нещаднім колі.

Далеко — синь, огонь, і заграви, і дим.
Червоний рев стихій, безкрай жаги і волі.
Та лиш свій хижий зір вдалі, на видноколі,
До воза запряжеш, у шику бойовім.

Коли почуєш ти, як, горду і нап’яту,
Скоряє міць твою кам’яностопа Фатум,
Як кришиться твій крок, — душі останній крик

Пошли туди, де мчать шляхи, тобі не дані,
Та де прогуркотять колись ще — вір! — за грані
Комоні мрій твоїх у запрязі квадриг.

[English translation:]

The day will come: a granite gait of Fortune
Will grow high on your endless way,
Touch your forehead and with a firm verdict
Will hold you in its ruthless circle.

In distance there is blueness, fire, glowing, smoke.
A red roar of elements, boundlessness of craving and freedom.
But you will only harness your predatory gaze into a cart
In military glamour, far there, on the horizon.

When you feel that your proud, outstretched power
Is being curbed by the stone-feet Fate,
That your step is crumbling – it’s a soul’s last outcry.

Send off where ways to you not given rush
Where, believe it, once again your harnessed dreams
Will resound beyond the limits sometime.

4. Тліючий попіл (Embers)

[Олег Ольжич, "Брати", 1935]

Дванадцять літ кривавилась земля
І сціпеніла, ствердла на каміння.
І застелило спалені поля
Непокориме покоління.

До перс закляклих, просячи тепла,
Тулили марно немовлята лиця.
Проте їм чорне лоно віддала
Доба жорстока, як вовчиця.

Тепер дощі холодні і вітри,
Кудлаті хмари, каламутні ріки.
Але ростуть у присмерку нори
Брати, суворі і великі.

[English translation:]

The ground tilted for twelve years
And got stupefied, solidified to stone.
And a rebellious generation
Lined burnt fields.

To damn Persians, asking for warmth,
Babies were turning their faces in vain.
But a callous like a wolf age
Gave them its womb.

There are cold rains and winds now,
Fluffy clouds, turbulent rivers.
However, brothers, strict and big,
Grow up in a twilight of a burrow.

5. Безчестя I (Dishonour I)

[Микола Вінграновський "Ніч Івана Богуна", 1965, уривок]

Болиш?
Боли ж!
Боли,
Бо лине крик
Від можа і до можа Україною,
І панський перехняблений язик
Хрипить над нею стомленою слиною.
І меч горить над гривою коня,
І паля з горла кров'ю обгоріла,
Там ребра на гаках, де воля говорила,
Там червоніє чорне вороння.
Ні шелесту, ні диму з димарів,
Лиш свище вітер черепу у вуха,
По світу в'ється людська потеруха,
Що звір і той без люду олюднів.

[English translation:]

Do you hurt?
Hurt then!
Hurt,
For a cry is soaring far.

From a magnate to magnate, in Ukraine,
And a master’s dirty tongue
Wheezes about her with a tired saliva.

And a sword is burning over the horse’s mane,
A stake from a throat is burnt with blood,
There are ribs on hooks where the freedom spoke,
Black crows turn red there.

There is no rustle, smoke from chimneys there,
But wind that whistles into a skull’s ear,
Lost humans wander all around the world,
Beasts without people have got human.

6. Безчестя II (Dishonour II)

[Микола Вінграновський "Ніч Івана Богуна", 1965, уривок]

Невірна ніч, непевна — тупу-тупу —
Безнебна ніч — татари де?! — прийшла.
Шикує смерть — не спіте! — труп по трупу,
Ридають коні, кублиться імла.
Хропуть шаблі, і ядра захропли.
Хропе і втома, цямкає губами,
І хмара ріжеться кривавими рогами
В безнебнім небі чорними шляхами,
І тиша спить, і віти, і вітри.
Мазниці густо сплять, і кругле сплять колеса,
І кулям сняться голови й серця:
Невірна ніч! Ганьба довготелеса
Схиляється до нашого лиця.
Ганьбо! Ганебино! Ганьбище, ти над нами!
Твій віщий зір на нашому чолі,
Що нашими козацькими кістками
Проторохтиш в землі і по землі.

Могил нема. Могили повтікали.
Дніпро утік — осталась лиш вода.
І вовчі небеса — над вовчими віками
Снують свою ходу — печальна та хода.

[English translation:]

A faithless night, hesitant – stomp-stomp
A skyless night – where are the Tatars?! – It has come.
Death is lining us up – don’t sleep! – a corpse to corpse,
Horses are sobbing, darkness is billowing.

Sabres are snoring, cannons follow suit.
Fatigue is snoring too, gobbing its lips,
And a cloud cuts with bloody horns
In a skyless sky with black ways,

And silence is asleep, and winds, and winds,
Tar pots sleep thickly, wheels sleep in rounds,
And bullets dream of heads and hearts:
A faithless night! A lank shame
Is leaning to our face.

Oh shame! Shame! Shame, you are above us!
Your prophetic eye is on our forehead,
That will rattle our Cossack bones
in the ground and on the ground.

There are no tombs. The tombs have run away.
The Dnipro’s fled – there’s only water left.
And wolf skies – over wolf ages
They proudly stroll – and sad that stroll is.

7. Поки не засиплють чужою землею очі ('Til Foreign Ground Shall Cover Eyes)

[Михайло Ситник, "Ніч", 1956]

Як списаний папір сумного дня,
Упала ніч, мов кропля атраменту,
І ти ідеш у темінь навмання,
Розбитий і знівечений дощенту.

Який це край? Яка це знов ріка?
Яка це мова і яке наріччя?
Чия це заворожена рука
Тебе кудись веде сліпою ніччю?

Ніяких рук і нічиїх сердець, —
Ти сам один в шумному многолюдді,
І тихі зорі дивляться, мов судді,
На твій іще нескінчений кінець.

І ти стаєш на закруті доріг,
Натомлений, безсонний і прибитий,
І сниться теплий батьківський поріг,
Який невсилі ти переступити.

[English translation:]

Like sad day’s paper written over
A night fell down as if an ink’s aspersion.
And you go into the darkness for good,
Defeated and maimed to the full.

What is this area? What is this river?
What is this language, dialect?
Whose charmed hand leads you
Somewhere by sleepy night?

There are no hands nor hearts,-
You are alone in a noisy crowd,
And quiet stars look down as judges,
At your yet endless end.

And you stand on a twist of roads,
Weary, sleepless, hit down,
And you dream of a warm parental porch
That you cannot step onto.







DRUDKH LYRICS